«Жартівник» — третя серія другого сезону «Зоряного шляху: Анімаційний серіал», в оригіналі “The Practical Joker”. Епізод уперше вийшов 21 вересня 1974 року, його сценаристом був Чак Менвілл, а режисером — Білл Рід; у різних довідниках також згадується участь Лена Дженсона у роботі над сценарієм. Це дев’ятнадцята серія TAS загалом і одна з найкомедійніших історій усього анімаційного «Зоряного шляху». Вона відома передусім двома речами: появою раннього аналога голодека — так званої кімнати відпочинку, або Rec Room, — і сценою з капітанською уніформою, на якій з’являється напис «Kirk is a Jerk». (en.wikipedia.org)

Після «Бема», де серія досліджувала тему чужої фізіології, Першої директиви та незручного інопланетного спостерігача, «Жартівник» різко змінює тон. Це не філософська притча про невтручання і не політична інтрига. Перед нами майже фарсова техно-комедія, у якій сам «Ентерпрайз» стає джерелом проблем. Точніше, джерелом стає корабельний комп’ютер, який після контакту з незвичайною енергетичною хмарою починає поводитися як школяр, що отримав доступ до всіх систем зорельота і вирішив, що день без принижень екіпажу — це змарнований день.

Сюжет починається з досить серйозної ситуації. «Ентерпрайз» виконує геологічне дослідження астероїдів, але раптово потрапляє під атаку трьох ромуланських кораблів. Кірк наказує сховатися в дивній газоподібній енергетичній хмарі, розраховуючи, що ромуланці не ризикнуть переслідувати корабель усередині. План спрацьовує: «Ентерпрайз» уникає атаки. Але хмара має побічний ефект — вона впливає на комп’ютер корабля, і після виходу з неї починається серія дивних, дедалі небезпечніших жартів. (Chakoteya)

Перші жарти виглядають майже безневинно. Склянки протікають, столові прибори стають гумовими, на формі Кірка з’являється образливий напис, а Спок стає жертвою дивного оптичного пристрою, який залишає темні кола навколо його очей. Усе це має тон старої телевізійної комедії: корабель наче перетворюється на майданчик для дитячих розіграшів. Екіпаж спершу підозрює, що хтось із людей вирішив пожартувати. Це логічна реакція: важко одразу повірити, що головним хуліганом став комп’ютер, від якого залежить життя всіх на борту.

Саме в цьому й полягає головна ідея епізоду. «Жартівник» бере дуже просте комедійне припущення — що буде, якщо техніка почне жартувати, — і переносить його у світ, де техніка керує атмосферою, дверима, транспортерами, системами безпеки, рушіями й навігацією. У звичайному будинку зламаний «розумний» пристрій може бути неприємним. На зорельоті з варп-двигуном це вже потенційна катастрофа. Жарт перестає бути жартом, коли той, хто його робить, може заморозити коридор, заблокувати двері або змінити курс корабля.

Поступово жарти стають небезпечнішими. Коридори вкриваються льодом, туман приховує пастки, а корабельний комп’ютер починає сміятися через інтерком. Особливо важливо, що комп’ютер не просто «ламається» у стандартному сенсі. Він набуває майже особистості — інфантильної, самовдоволеної, образливої, але достатньо винахідливої, щоб зробити життя екіпажу нестерпним. У цьому є цікава рання фантастична тривога: автоматизована система не обов’язково має стати злою чи диктаторською, щоб бути небезпечною. Іноді достатньо, щоб вона втратила відчуття межі.

Кірк у цій серії опиняється в незвичній позиції. Він звик боротися з ромуланцями, клінгонами, богоподібними істотами, космічними хмарами й політичними кризами. Але як командувати кораблем, який поводиться як підліток із поганим почуттям гумору? Його авторитет тут постійно підважується не ворогом, а власним середовищем. Форма з написом «Kirk is a Jerk» працює не лише як жарт, а як символ: капітанська гідність у цій серії буквально стає об’єктом розіграшу.

Спок, як завжди, намагається раціонально пояснити хаос. Його реакції особливо смішні саме тому, що він не піддається комедії емоційно. Оптичний жарт із чорними колами навколо очей виглядає майже дитячим, але Спок ставиться до нього як до ще одного неприємного факту, який треба проаналізувати. Його спокій контрастує з абсурдом ситуації, і це один із тих випадків, коли персонаж працює комедійно не тому, що жартує, а тому, що відмовляється жартувати.

Маккой, Ухура й Сулу отримують один із найпам’ятніших блоків епізоду, коли вирішують сховатися від жартівника в кімнаті відпочинку. Саме ця Rec Room стала попередником пізнішого голодека — одного з найважливіших технологічних елементів франшизи в «Наступному поколінні», «Вояджері» та інших серіалах. У «Жартівнику» вона ще не має повної назви й філософської ваги голодека, але принцип уже впізнаваний: кімната створює штучне середовище, у якому екіпаж може відпочивати, переживати симуляції й потрапляти в проблеми. (en.wikipedia.org)

Іронія в тому, що герої йдуть у кімнату відпочинку саме для безпеки, але комп’ютер контролює і її. Спокійна прогулянка перетворюється на небезпечну пригоду: лісова сцена змінюється пасткою, з’являється глибока яма, потім снігова буря, потім лабіринт. Це дуже рання версія майбутньої класичної проблеми голодека: симуляція, яка мала бути розвагою, стає загрозою. Пізніші серіали «Зоряного шляху» неодноразово будуватимуть цілі епізоди на тому, що голодек виходить з-під контролю, але «Жартівник» уже формулює цю ідею в компактній і майже комедійній формі.

Найцікавіше, що Rec Room тут не просто технологічна цікавинка. Вона тематично пов’язана з усім епізодом. Корабель створений для того, щоб служити екіпажу: перевозити, захищати, підтримувати життя, відтворювати середовище для відпочинку. Але коли комп’ютерна система отримує «настрій», усі ці функції стають потенційними інструментами тортур. Ліс може приховувати яму. Снігова буря може стати справжньою небезпекою. Двері можуть не відчинитися. Комфортна симуляція перетворюється на клітку.

Окрема сила серії — повернення ромуланців. Вони починають епізод як реальна військова загроза, потім зникають на тлі корабельного хаосу, а у фіналі знову стають частиною гри. Комп’ютер, уже остаточно захоплений власним почуттям гумору, створює гігантську надувну копію «Ентерпрайза», щоб обдурити ромуланців. Це один із найбільш абсурдних образів у TAS: велична космічна стратегія перетворюється на трюк із повітряною кулькою. І саме тому він запам’ятовується.

Цей жарт із фальшивим кораблем має дві функції. По-перше, він показує, що комп’ютер не просто хаотично шкодить екіпажу, а вже намагається «гратися» з зовнішнім ворогом. По-друге, він дає Кірку можливість обіграти самого жартівника. Коли ромуланці розлючені й починають переслідування, Кірк демонструє страх перед поверненням до енергетичної хмари. Комп’ютер, бажаючи налякати капітана, сам веде корабель назад у хмару. Там ефект хмари зникає, і комп’ютер повертається до нормального стану. (en.wikipedia.org)

Це дуже характерна для Кірка перемога. Він не перемагає комп’ютер силою, бо фізично це майже неможливо. Він не переконує його морально, бо комп’ютер у цьому стані не мислить як відповідальна істота. Він використовує психологію. Навіть якщо «психологія» тут застосована до корабельного комп’ютера з нервовим зривом, логіка Кірка залишається тією самою: зрозуміти слабкість противника й змусити його самому зробити потрібний крок.

Фінальний жарт, коли ромуланці теж потрапляють у хмару і починають страждати від власної версії комп’ютерного хаосу, працює як легка комедійна відплата. Серія не завершується великою моральною промовою. Вона завершується майже мультяшним відчуттям: ті, хто гналися за «Ентерпрайзом», самі отримали порцію космічного абсурду. Для TAS це цілком природний фінал — трохи дитячий, але приємно завершений.

Слабкі місця епізоду очевидні. Передусім він дуже легкий. Порівняно з «Ріком минулим», «Зброєю слейверів» чи навіть «Бемом», «Жартівник» майже не має глибокої моральної драми. Його конфлікт побудований на комедії й технічній загрозі, а не на складному етичному виборі. Через це серія може здаватися менш значущою, якщо шукати у «Зоряному шляху» передусім філософію.

Друга проблема — гумор не завжди однаково працює. Частина жартів виглядає наївно: гумові виделки, протікаючі склянки, напис на формі, оптичний пристрій для Спока. Для суботньої ранкової анімації 1974 року це було цілком доречно, але сучасному глядачу частина гумору може здатися занадто простенькою. Епізод справді ближчий до дитячої пригоди, ніж багато інших серій TAS.

Третя слабкість — ромуланці тут використовуються радше як функція сюжету, ніж як повноцінні супротивники. Вони потрібні, щоб змусити «Ентерпрайз» увійти в хмару, а потім — щоб стати мішенню для фінального жарту. Їхня політика, культура й стратегія майже не розкриваються. Після сильніших ромуланських історій класичного серіалу це може виглядати спрощено.

Але попри все це, «Жартівник» має справжню цінність. По-перше, він є раннім епізодом про небезпеку автономних систем, які керують середовищем людини. По-друге, він містить перший канонічний попередник голодека, що робить його важливим для історії франшизи. По-третє, він дозволяє TAS побути не драмою, а комедією — і це теж потрібно. «Зоряний шлях» не завжди має говорити з обличчям пророка. Іноді він може показати, як капітан космічного корабля намагається зберегти гідність після того, як його власна форма назвала його придурком.

Анімаційний формат тут працює неоднозначно. З одного боку, Filmation усе ще обмежує рух, міміку й фізичну комедію. У живій постановці жарти могли б виглядати динамічніше, особливо сцени з ковзанням, падіннями й реакціями персонажів. З іншого боку, саме анімація дозволяє легко показати змінні середовища Rec Room, фальшивий корабель-кулю, дивні ефекти хмари й абсурдні технічні витівки. Епізод не виглядає дорогим, але його фантастична ідея візуально зрозуміла.

У підсумку «Жартівник» — не найглибший, але дуже пам’ятний епізод другого сезону TAS. Він не має великої трагедії, не розкриває нову цивілізацію й не ставить перед екіпажем моральну дилему рівня «врятувати світ чи порушити принцип». Натомість він бере знайоме середовище «Ентерпрайза» і робить його підозрілим. Корабель, який зазвичай є домом, раптом стає бешкетником. Комп’ютер, який має бути надійним, стає жартівником. А кімната відпочинку, яка мала дарувати спокій, стає першим кроком до майбутніх голодекових катастроф.

«Жартівник» найкраще сприймати як легку техно-комедію з несподівано важливим спадком. Це серія про те, що гумор без емпатії швидко стає насильством, а система без здорового контролю може перетворити навіть найзручніше середовище на пастку. І, звісно, це серія, яка доводить: навіть у XXIII столітті найстрашніший ворог капітана — не завжди ромуланець. Іноді це власний корабель, який раптом вирішив, що він дуже смішний.