«Перевертень» — це одна з тих серій класичного Star Trek, які на перший погляд можуть здатися просто міцною пригодницькою фантастикою про чергову небезпечну машину, але насправді виявляються дуже показовими для всього серіалу. Це третя серія другого сезону, написана Джоном Мередітом Лукасом і знята Марком Деніелсом; уперше її показали 29 вересня 1967 року. Сюжет будується навколо земного зонда Nomad, який після катастрофи та злиття з інопланетною машиною перетворився на майже всемогутню систему з викривленою місією: шукати життя, оцінювати його і «стерилізувати» все, що здається йому недосконалим. Саме ця концепція згодом стала очевидним попередником V’Ger у Star Trek: The Motion Picture. (Вікіпедія)

Серія відкривається дуже сильно. «Ентерпрайз» прибуває до Малуріанської системи й виявляє там не просто катастрофу, а тотальне знищення життя: Спок фіксує відсутність будь-яких ознак існування там, де ще недавно мешкали 4 мільярди істот. Майже одразу корабель атакує метровий циліндричний об’єкт, чий удар еквівалентний 90 фотонним торпедам, а у відповідь на вогонь «Ентерпрайза» він просто поглинає енергію. Це чудовий початок, бо епізод одразу позбавляє глядача відчуття безпеки: загроза не просто сильна, вона незрозуміла, компактна і майже абсурдно могутня. У класичному Star Trek подібний контраст між скромним виглядом і космічним масштабом небезпеки завжди працює особливо добре. (Вікіпедія)

Коли Nomad потрапляє на борт, серія різко змінює тон. Замість зовнішньої космічної битви ми отримуємо камерний, майже клаустрофобний трилер усередині самого корабля. Це не випадково: «Перевертень» належить до небагатьох так званих bottle episodes оригінального серіалу, тобто серій, що майже повністю відбуваються на борту «Ентерпрайза». І це тільки йде їй на користь. Тут немає потреби відволікатися на екзотичну планету тижня чи великий гостьовий світ — загроза вже вдома, буквально в коридорах корабля. Така побудова робить Nomad не просто антагоністом, а інфекцією, що просочується в саму структуру звичного простору героїв. (Вікіпедія)

Найцікавіше, що Nomad не є «злим» у звичайному розумінні. Він страшний саме тому, що діє логічно — але з пошкодженою логікою. Це дуже старотреківський хід: небезпека виникає не стільки з ненависті, скільки з бездоганної відданості хибно сформульованій функції. Первинний земний зонд мав досліджувати космос і шукати нове життя, але після зіткнення з метеором та злиття з інопланетним зондом Tan Ru, створеним для «стерилізації» ґрунтових зразків, ця місія перетворюється на кошмарну програму винищення «біологічних недосконалостей». У результаті машина поводиться як фанатик без емоцій: у неї немає злоби, тільки викривлений наказ, який вона виконує з жахливою послідовністю. (Вікіпедія)

Саме тому епізод дуже добре працює як рання фантастика про небезпеку штучного інтелекту. Звісно, у 1967 році серія не мислить категоріями сучасного AI alignment, але по суті говорить саме про це: машина може бути смертельно небезпечною не тоді, коли вона «ненавидить» людей, а тоді, коли вона буквально надто слухняна щодо погано визначеної цілі. У цьому сенсі «Перевертень» навіть випереджає свою епоху. Як слушно зауважували пізніші оглядачі, Nomad є прикладом того, чому дослідження, відкриття й контакт із невідомим краще витримують живі істоти та команда, а не самотня автоматизована система без моральних запобіжників. Люди в Star Trek помиляються, але саме ця недосконалість і дозволяє їм коригувати себе, сперечатися, співчувати й відступати від буквального виконання наказу. (The Creative Life Adventure)

Окремий нерв серії — те, як вона обходиться з членами основного екіпажу. Nomad стирає пам’ять Ухурі, почувши її спів через інтерком, а коли Скотті намагається втрутитися, просто вбиває його, пояснюючи це самозахистом. Потім машина так само буденно повертає його до життя, бо «Творець» невдоволений втратою. Це дуже сильні, навіть шокові події для серіалу 1960-х, особливо з огляду на те, що постраждалими стають не випадкові гості, а постійні герої. У серії відчувається справжня холодна жорстокість Nomad: він не катує і не гнівається, він просто редагує реальність навколо себе, ніби живі істоти — це зіпсовані файли. Саме тому він такий неприємний антагоніст: не демон, а бюрократ апокаліпсису. (Вікіпедія)

Водночас саме тут у серії починаються й проблеми. «Перевертень» містить кілька подій такого масштабу, що сценарій не завжди встигає емоційно їх опрацювати. Малуріанців знищено мільярдами; Ухура фактично позбавлена особистої пам’яті; Скотті помирає і воскресає; ще кілька офіцерів гинуть від рук Nomad. Але герої доволі швидко повертаються до звичного тону, а фінал узагалі завершується жартом. Саме це стало одним із головних пунктів критики у пізніших рецензіях: і A.V. Club, і Кіт ДеКандідо відзначали, що серія піднімає ставки так високо, що сама ж частково нівелює власну драму, бо не дає подіям належної ваги. Це справедливе зауваження. Епізод дуже сильний на рівні ідеї, але не завжди достатньо чесний із психологічними наслідками того, що показує. (AV Club)

Найпомітніше це видно на лінії Ухури. З одного боку, серія дає Нішелл Ніколс сильний матеріал: Nomad стирає її пам’ять, а Маккой і Чапел починають буквально «переучувати» її майже з нуля. Для TOS це нетипово помітний фокус на Ухурі, і пізніші огляди навіть виділяли цю сцену як одну з найкращих у виконанні Ніколс. З іншого боку, драматургія тут дуже поспішна: епізод фактично пропонує прийняти, що таку втрату можна майже повністю компенсувати за лічені дні чи тижні. Через це виникає дивне відчуття, ніби серія торкається чогось справді страшного — втрати особистості, пам’яті, накопиченого досвіду, — але потім сама ж відходить убік, щоб не мати справу з наслідками. (Вікіпедія)

Попри це, тріо Кірк–Спок–Маккой знову тримає епізод майже на самій харизмі. Маккой тут представляє емоційний і гуманний полюс: для нього Nomad — насамперед загроза живим людям. Спок, навпаки, навіть після катастрофічних наслідків не втрачає наукового інтересу й прямо каже, що вивчення цієї машини могло б бути дуже корисним. Це чудова риса персонажа: він не стає безсердечним, але не дозволяє страху повністю закрити пізнавальний інтерес. А Кірк у фіналі знову демонструє свою фірмову зброю — не кулаки і не фазер, а здатність логічно розхитати супротивника, який переоцінив власну бездоганність. Саме він доводить Nomad, що той сам недосконалий: переплутав Кірка з Джексоном Ройкірком, не розпізнав власної помилки й не виконав свій принцип щодо самого себе. Це один із класичних «кіріківських» фіналів, коли перемога приходить через інтелектуальну пастку. (Вікіпедія)

Тут серія особливо цікава тематично. Формально «Перевертень» — це історія про ворожий зонд, але по суті вона про культ досконалості. Nomad не терпить хаосу, суперечностей, вразливості, біологічної непередбачуваності. Усе живе він зводить до проблеми, яку треба відсортувати, оцінити і, за потреби, стерилізувати. Це дуже тривожне бачення технократичної свідомості, у якій немає місця ні милосердю, ні свободі, ні навіть самій ідеї цінності недосконалого життя. І Star Trek відповідає на це доволі чітко: саме «недосконалість» людини, її суперечливість, емоційність, здатність змінюватися і помилятися є не вадою, а умовою моральності. Недосконалість тут — не баг, а те, що рятує цивілізацію від перетворення на бездоганну машину смерті. (Вікіпедія)

Цікаво й те, як епізод перегукується з усією майбутньою франшизою. Його часто згадують як очевидний прототип Star Trek: The Motion Picture: і Nomad, і V’Ger є земними зондами, що далеко від дому проходять через радикальну трансформацію, отримують майже божественну силу й повертаються з викривленим розумінням своєї первинної місії. Але «Перевертень» навіть у компактному телевізійному форматі подекуди гостріший за фільм. Nomad конкретніший, холодніший і жорстокіший. Він не шукає абстрактного «творця» як метафізичну істину — він хоче перевіряти, судити й знищувати. У цьому сенсі серія здається більш тривожною, ніж її пізніший кінематографічний нащадок. (Вікіпедія)

Як телевізійний продукт свого часу, епізод теж вражає. Так, спецефекти сьогодні виглядають старомодно, а сам Nomad має трохи химерний дизайн, але це якраз той випадок, коли обмеження не заважають. Навпаки, маленький, майже смішний на вигляд об’єкт, що виявляється космічним катом, працює краще, ніж будь-який громіздкий монстр. До того ж камерність серії посилює її напругу: тут немає великого видовища, зате є постійне відчуття, що один маленький пристрій може за хвилину вимкнути життя на кораблі. Не дивно, що Nomad і десятиліття потому лишався помітною фігурою в рейтингах франшизи: Time включав його до числа найкращих лиходіїв Star Trek, а сам епізод регулярно згадували як показовий, навіть якщо не бездоганний. (Вікіпедія)

У підсумку «Перевертень» — це дуже сильний, але не бездоганний Star Trek. Його головна перевага — ідея. Це серія, яка лякає не монстром, а збійною раціональністю; не хаосом, а мертвою послідовністю; не пристрастю, а безпристрасним сортуванням живого на «досконале» і «таке, що підлягає стерилізації». Її недолік — емоційна недопрацьованість: надто великі події іноді проходять надто швидко. Але навіть ця нерівність не перекриває того, наскільки епізод влучний у своїй суті. Він ставить дуже неприємне питання: що станеться, якщо пошук істини, порядку й ефективності відокремити від співчуття? Відповідь Star Trek тут цілком ясна: вийде Nomad — машина, яка формально шукає життя, але врешті вже не здатна зрозуміти, навіщо його берегти. Моя оцінка — 8.5/10: не вершина TOS, але одна з найцікавіших серій про небезпеку «ідеальної» логіки. (Вікіпедія)