«Пастка», відома в оригіналі як Catspaw, — це один із найдивніших і водночас найхарактерніших епізодів другого сезону Star Trek: The Original Series. Серія вийшла 27 жовтня 1967 року, її написав Роберт Блох, автор роману Psycho, а режисером був Джозеф Певні. В історії франшизи вона має ще й особливий статус: це фактично “хелловінський” випуск Star Trek, який навмисно поставили в ефір наприкінці жовтня, а офіційний сайт франшизи прямо називає його єдиним відомим “holiday special” у всій сазі. До того ж саме Catspaw було першим епізодом, який зняли з Павлом Чеховим, хоча в ефірі він з’явився вже після кількох інших серій другого сезону. (Вікіпедія)

Сюжет починається майже як готична страшилка, що випадково проросла крізь оболонку космічної фантастики. Enterprise прибуває до, здавалося б, безлюдної планети Pyris VII, але швидко стає ясно, що на поверхні відбувається щось неприродне. Зникає висаджена група, один із членів команди повертається на корабель уже мертвим, а з його відкритого рота лунає моторошне попередження про “прокляття” й неминучу смерть. Далі на глядача сиплеться майже повний набір класичних готичних атракціонів: туман, руїни, відьми, чорний кіт, похмурий замок, лякаючі голоси й відчуття, ніби Star Trek на один вечір вирішив стати телевізійним родичем старих фільмів жахів. Усе це не випадково: офіційний матеріал StarTrek.com прямо підкреслює хелловінську природу епізоду, а інший матеріал сайту пов’язує його з традицією старого horror camp. (memory-alpha.fandom.com)

На рівні атмосфери «Пастка» працює набагато краще, ніж можна було б очікувати, якщо дивитися на неї лише як на “дивну стару серію”. Її часто критикують за театральність, але саме ця театральність тут і є перевагою. Епізод не намагається переконати нас, що перед нами сувора, науково достовірна історія про невідому форму життя. Він з першої ж хвилини грає в іншу гру: у гротеск, у телевізійний жах із присмаком казки, у наукову фантастику, яка без сорому позичає образи з Брема Стокера, студії Hammer і жовтневих нічних марафонів старого кіно. Через це «Пастка» краще сприймається не як “серйозна hard sci-fi серія”, а як стилізований жанровий експеримент. І коли дивишся її саме так, багато речей стають на місце: надмірність декорацій, картинність загроз, навіть певна штучність поведінки персонажів. Це не недолік задуму, а його частина. (startrek.com)

Сюжетно епізод побудований доволі просто. Кірк, Спок і МакКой спускаються на планету, намагаючись знайти Скотті, Сулу й зниклого члена екіпажу, натомість потрапляють у низку майже ілюзіоністських пасток. Вони зустрічають загадкових Короба й Сільвію — істот, які спочатку здаються чаклунами або надприродними володарями цього світу. Але Star Trek залишається собою: у підсумку магія виявляється не магією, а проявом сил істот з іншої галактики, які прийняли форми, взяті з людської уяви. Тобто серія робить дуже “треківський” хід: вона запозичує мову забобону, але врешті перекладає її в логіку контакту з чужим, незрозумілим інтелектом. Навіть коли на екрані літають відьми й з’являється чорний кіт, серія все одно веде до типового для франшизи висновку: те, що виглядає містично, може бути лише іншим різновидом реальності, яку ми ще не вміємо пояснити. (Вікіпедія)

Найцікавіше в «Пастці» те, що вона постійно балансує між щирою моторошністю й відвертою кумедністю. І цей баланс то спрацьовує, то зривається, але майже ніколи не буває нудним. Одні сцени справді мають приємну химерність: мертве тіло, яке говорить; поява відьом із туману; кам’яні коридори замку; дивні перетворення простору. Інші ж уже відчутно тяжіють до camp-естетики: настільки нарочито “готичної”, що важко стримати усмішку. Але в цьому й парадокс серії. Вона не лякає так, як сучасний хорор, зате створює відчуття хелловінського карнавалу, де моторошне й смішне не суперечать одне одному. Саме завдяки цьому офіційний сайт франшизи сьогодні згадує її не як зразок найчистішого жаху, а як веселу, трохи дурнувату, але дуже жанрово самобутню пригоду. (startrek.com)

Якщо говорити про персонажів, то серія цікава передусім через стандартне, але дуже надійне ядро: Кірк, Спок і МакКой. У «Пастці» вони потрапляють у майже казкову пастку, де раціональна поведінка постійно стикається з театральною абсурдністю подій. І саме тут трійка працює особливо добре. Кірк тримає на собі рух сюжету й вольову відповідь на хаос; МакКой додає цілком людську реакцію на всю цю демонічну виставу; Спок виступає не просто голосом логіки, а ще й чудовим інструментом для комічного контрасту. Не дарма один із найвідоміших моментів епізоду пов’язаний із реплікою Кірка про “trick or treat” і натяком на вулканські вуха Спока — офіційний сайт навіть окремо згадує цю сцену як одну з принад серії. У такому епізоді командна хімія важливіша за глибоку психологію, і вона тут витягує багато що. (startrek.com)

Окремо варто згадати Сулу, Скотті й Чехова. З погляду великої драматургії серія не дає їм надто багато матеріалу, але їхня присутність важлива для тональності. «Пастка» — це епізод про дезорієнтацію, про те, як знайома команда виявляється розкиданою по чужому простору, де правила реальності ніби зламані. Для історії серіалу помітний і факт, що це був перший знятий епізод із Чеховим, хоча показали його пізніше; саме тому в ньому є дивне відчуття новизни персонажа, ще не повністю влитого в загальний ритм команди. Це дрібниця, але для уважного перегляду цікава: серія існує ніби між етапами формування класичного другого сезону. (Вікіпедія)

Короб і Сільвія як антагоністи теж доволі вдалі — не в сенсі глибини, а в сенсі функції. Вони не особливо складні, але добре уособлюють одну з улюблених ідей класичного Star Trek: істоти з великою силою, але обмеженим розумінням людяності. Їм цікаві люди, вони можуть відтворювати людські образи й читати людські уявлення, але самих людей розуміють поверхово. Саме тому вся їхня готична вистава виглядає трохи “не так” — як чужа реконструкція земних страхів, створена тими, хто знає символи, але не до кінця відчуває їхній сенс. У цьому є цікава метафора самого жанру: хорор-образи стають тут масками, які інопланетний розум натягає на себе, щоб дослідити або залякати людину. І ця ідея, нехай навіть подана доволі прямолінійно, набагато розумніша, ніж може здатися на першому погляді. (Вікіпедія)

Водночас треба чесно сказати: «Пастка» — далеко не найсильніший сценарій другого сезону. Після «Дзеркало, дзеркало», «Яблука» й особливо «Машини страшного суду» вона може виглядати кроком убік або навіть легким спадом. Її драматургія менш щільна, ставки відчуваються умовнішими, а розв’язка не має тієї моральної ваги, якою славляться найкращі серії TOS. Частина лякаючих елементів сьогодні сприймається радше як чарівна архаїка, аніж як справжнє напруження. Та це не робить серію невдалою. Вона просто існує в іншому режимі: не як філософський маніфест чи військова драма, а як жанрова варіація — трохи примхлива, трохи наївна, зате впізнавана з першого кадру. Іноді саме такі серії зберігаються в пам’яті краще, ніж формально “досконалі”. (startrek.com)

Цікавим є й культурний шлейф епізоду. StarTrek.com у своїх ретроспективах неодноразово підкреслював його особливий сезонний статус і пов’язував його з хорор-класикою. Один із матеріалів прямо ставить Catspaw у лінію історій, натхненних старими фільмами жахів, зокрема House on Haunted Hill. Це справді відчувається: серія більше зацікавлена в наборі жанрових вражень, ніж у внутрішньо залізній логіці. Вона ніби каже: “сьогодні ми не просто досліджуємо космос — ми граємося в темний атракціон”. І для Star Trek 1960-х це був сміливий і навіть трохи пустотливий жест. Франшиза, яка часто асоціюється з утопією, на одну серію дозволила собі трохи павутиння, трохи магічного туману й трохи телевізійної нечисті. (startrek.com)

Ще один плюс епізоду — музика й загальне звукове оформлення. У ювілейному матеріалі StarTrek.com окремо згадувалося, що композитор Джеральд Фрід свідомо грався з “котячим” характером звучання, зокрема через домінування кларнетів у партитурі. Це гарний приклад того, як навіть трохи кумедний концепт у серіалі підкріплювали цілком продуманими художніми засобами. «Пастка» не просто одягає наукову фантастику в костюм жахів — вона робить це на рівні ритму, кольору, музичного акценту, способу входу персонажів у кадр. Саме тому серія зберігає окреме місце в пам’яті франшизи: не через сюжетну грандіозність, а через відчуття цілісного жанрового маскараду. (startrek.com)

Для сучасного глядача «Пастка» найкраще працює тоді, коли від неї не чекаєш того, чим вона не є. Це не глибока медитація про природу влади, не велика трагедія і не один із найрозумніших сценаріїв серіалу. Але це напрочуд симпатичний експеримент на стику жанрів. Він показує, що TOS умів бути не лише шляхетно-федеративним, а й бешкетно-театральним. У серії є старомодність, є неминуча телевізійна умовність, є навіть частка кумедної безглуздості. Але є й те, чого не відняти: атмосфера, рідкісна впізнаваність і майже дитяча радість від того, що космічний серіал на годину пішов у гості до готичного карнавалу. Не все тут однаково добре зістарилося, зате майже все лишилося живим. (startrek.com)

У підсумку «Пастка» — це не вершина Star Trek: The Original Series, але дуже цінний доказ того, наскільки гнучким був цей серіал уже в 1967 році. Він міг бути філософським, політичним, пригодницьким, трагічним — і, як показує Catspaw, ще й майже хелловінським телешоу з відьмами, прокляттями й замком у тумані. Так, серія поступається найкращим епізодам сезону в драматичній вазі. Але вона виграє в іншому: у самобутності, в жанровій сміливості й у здатності залишатися особливою навіть серед дуже різних історій TOS. Це той випадок, коли епізод не обов’язково треба називати шедевром, щоб щиро радіти його існуванню. «Пастка» — кумедна, химерна, трохи моторошна й дуже жива реліквія тієї епохи, коли Star Trek ще дозволяв собі розкіш експериментувати майже без оглядки. (Вікіпедія)