«Елаан Тройська» — це той тип серії, який дуже добре показує, чому третій сезон Star Trek: The Original Series не можна просто списати як суцільний спад. Це тринадцятий епізод сезону, вперше показаний 20 грудня 1968 року, і його і написав, і зрежисував Джон Мередіт Лукас. Уже сам цей факт відчувається в епізоді: серія має доволі чіткий тон, міцну структуру і рідкісне для пізнього TOS відчуття того, що історія справді знає, чим хоче бути. Формально це дипломатична пригода про транспортування нареченої задля миру, але насправді — дуже химерна суміш політичної драми, космічного роману, воєнного трилера і майже комедійно-жорсткої «приборкувальної» історії. (Wikipedia)

Сюжет стартує з таємної місії в системі Теллун, біля кордону Федерації та клінгонського простору. «Ентерпрайз» має доставити Елаан, правительку Елеса, на Тройius, де вона повинна вступити в династичний шлюб із місцевим правителем і таким чином зупинити війну між двома світами, які вже мають засоби взаємного знищення. Разом із нею на борту перебуває тройіанський посол Петрі, який повинен підготувати її до ролі «цивілізованої» нареченої. Уже на цьому рівні серія ставить кілька конфліктів одразу: між війною і миром, між примусом і обов’язком, між політичною необхідністю і особистою волею. І все це згортається навколо однієї жінки, яка ненавидить саму ідею шлюбу як дипломатичної угоди. (Wikipedia)

Елаан входить у серію як стихія. Вона не просто дратівлива чи горда — вона буквально побудована як сила руйнування всього корабельного порядку. Вона кидає речі, принижує Петрі, відмовляється від етикету, погрожує ножем і поводиться так, ніби вся Федерація повинна підлаштуватися під її лють. Це легко було б звести до карикатури, але серія робить дещо хитріше: вона показує Елаан одночасно як тиранічну, нестерпну і глибоко самотню фігуру. Її дратівливість не тільки про зарозумілість, а й про людину, яку всі ненавидять ще до того, як вона встигає стати собою поза політичним ритуалом. Саме тому пізніша сцена зі сльозами працює не лише як сюжетний трюк, а як мить раптової вразливості. (memory-alpha.fandom.com)

Сильний бік серії в тому, що вона не розмазує експозицію. Клінгонський корабель з’являється доволі рано, а внутрішній конфлікт на борту починає швидко переплітатися із зовнішньою загрозою. Коли Петрі після поранення фактично виходить із гри, Кірк сам береться «виховувати» Елаан. І саме тут стає очевидно, що епізод грає з дуже старими сюжетними моделями. Назва прямо відсилає до Єлени Троянської, а сам сюжет багато коментаторів і довідкових джерел пов’язують із шекспірівським «Приборканням норовливої». Тобто серія цілком свідомо сплітає античний мотив жінки як каталізатора війни з комедійною схемою «непокірної» героїні, яку намагаються дисциплінувати. І це водночас робить епізод яскравим і проблемним. (Wikipedia)

Бо якщо дивитися на серію сьогодні, її гендерна політика відчутно рипить. A.V. Club цілком слушно зауважував, що в епізоді легко вловити небезпеку грубого «women be different from men» підходу, а мотив «приборкання» тут надто очевидний, щоби його не помічати. Елаан часто подано саме як «неправильну» жіночність, яку треба виправити силою дисципліни. Кірк не просто розмовляє з нею — він навчає, тисне, зламує її опір, і серія місцями виглядає так, ніби вважає це не лише ефективним, а й романтично привабливим. Це один із тих випадків, коли сильний телевізійний ритм і хороша акторська хімія не повністю приховують дуже стару і дуже жорстку ідеологічну рамку. (AV Club)

І водночас серія не така проста, як може здатися. Коли Елаан плаче й Кірк витирає її сльозу, спрацьовує біохімічний ефект: будь-який чоловік, чию шкіру торкнулися сльози еласіанки, закохується в неї. Це один із найдикіших ходів у серії, але саме він раптом перевертає знайому схему. Бо від цього моменту історія вже не про «сильного чоловіка, який ставить на місце норовливу жінку», а й про чоловіка, чию автономію раптово ламає чужа біологія. Його бажання більше не повністю його власне. У межах TOS це майже моторошний поворот: еротичний зв’язок між Кірком і Елаан одночасно виглядає пристрасним і неприродним. (Wikipedia)

Саме через це романтична лінія серії цікавіша, ніж її іноді описують. Так, вона побудована на доволі старомодній пристрасті, так, Шетнер і Франс Нюєн грають у великому стилі, без особливої психологічної стриманості. Але тут є й інша напруга: Елаан не просто маніпулятивна красуня, а істота, чия культура буквально робить почуття зброєю. Memory Alpha прямо фіксує, що незрозуміло, наскільки її сльози в тій сцені були навмисною маніпуляцією, а наскільки справжнім болем; ймовірно, і тим і іншим водночас. Саме ця двозначність і тримає історію живою. Елаан вміє бути небезпечною, але не виглядає пласкою. Вона не лише користується впливом, а й сама поступово змінюється під впливом Кірка. (memory-alpha.fandom.com)

Ще одна велика перевага епізоду — те, що він не замикається на одному конфлікті. Поки Кірк емоційно й біохімічно заплутується в Елаан, на борту працює інша лінія: її головний охоронець Крітон, який кохає її сам, вбиває інженера, саботує дилітієві системи, передає сигнал клінгонам і врешті накладає на себе руки, щойно з’являється перспектива вулканського ментального допиту. Це хороший, майже шпигунський вузол у середині серії. Він не дає епізоду перетворитися лише на мелодраму і повертає йому нерв воєнного трилера. До того ж він показує, що навіть «особиста» історія Елаан неминуче заражена політикою, ревнощами і насильством. (Wikipedia)

Клінгонська лінія тут теж дуже вдала. Вони не поводяться як скажені агресори, які просто кидаються в бій, а діють цинічно й стратегічно: спершу намагаються довести «Ентерпрайз» до самознищення без явного акту війни, а коли це не спрацьовує, переходять до прямого тиску й вимагають безумовної капітуляції. Це додає серії правильного масштабу. Виявляється, що шлюб Елаан важливий не лише для двох планет, а й для ширшого геополітичного балансу. Мир тут — не сентиментальна ідея, а стратегічний ресурс, за який уже борються зовнішні сили. На тлі багатьох епізодів третього сезону така військово-дипломатична чіткість приємно дисциплінує сюжет. (Wikipedia)

Найкращий поворот серії — дилітієвий. Коли саботаж Крітона позбавляє корабель можливості піти на варп або ефективно вести бій, розв’язка раптом народжується не з героїчного ривка Кірка, а з уважності Спока й Скотта. Вони виявляють, що намисто, яке Петрі пропонував Елаан як весільний дар і символ миру, насправді містить не «звичайні камені», а необроблені кристали дилітію. Саме вони рятують «Ентерпрайз». Це дуже вдалий образ: прикраса, яка мала бути лише символом примирення, виявляється ще й реальною енергетичною основою порятунку. Мир тут буквально матеріалізується як ресурс, що дає кораблю хід і зброю. (Wikipedia)

Цей момент важливий і для самої Елаан. Бо саме тоді вона остаточно перестає бути лише баластом або джерелом хаосу. Вона добровільно віддає намисто, допомагає екіпажу й поводиться вже не як істота, що вимагає підкорення, а як людина, здатна реально вплинути на спільну долю. Memory Alpha навіть підкреслює іронічний штрих її репліки — мовляв, «якщо я можу чимось допомогти, звісно», — ніби серія натякає: увесь цей час вона не була нездатною до чемності, просто не бачила сенсу її показувати. Це не робить її перетворення ідеально переконливим, але все ж дає фіналу необхідний рух від примусу до усвідомлення. (memory-alpha.fandom.com)

Окремо треба сказати про тон епізоду. «Елаан Тройська» вражає тим, наскільки легко вона ковзає між режимами. Це одночасно і майже фарс про нестерпну наречену, і досить темна історія про втрату контролю над власним бажанням, і воєнна криза з диверсією на борту, і майже класичний TOS-епізод про те, як дипломатія тримається на дуже крихких людських механізмах. У слабшій серії все це давно розвалилося б на шматки. Тут же це дивним чином тримається разом. Можливо, саме тому багато глядачів і оглядачів ставляться до епізоду тепліше, ніж можна було б очікувати від його суперечливих гендерних і романтичних рішень. (AV Club)

Інша причина, чому серія працює, — вона дуже добре відчуває себе як телевізійне видовище. Поява клінгонського бойового крейсера D-7, якого джерела прямо називають дебютом цього дизайну в оригінальному серіалі, додає епізоду ще й візуальної ваги. У поєднанні з яскравими костюмами Елаан, нервовою дипломатією Петрі, саботажем у машинному відсіку і мостиком під ворожим вогнем серія має ту саму старомодну, але дуже щиру пригодницьку енергію, яку третій сезон іноді втрачав. Це один із тих епізодів, де відчувається: творці ще вміли робити Star Trek не тільки ідейним, а й просто захопливим. (Wikipedia)

Фінал водночас і сильний, і трохи гіркий. Елаан прибуває на Тройius уже зміненою, віддає Кіркові кинджал на згадку й прощається зі сльозами, а Маккой наприкінці повідомляє, що знайшов антидот до «сліз Елаан», хоча той уже, здається, не потрібен. Спок жартує, що «Ентерпрайз» заразив капітана задовго до Долман. Це хороший фінальний акорд, бо він визнає очевидне: навіть без біохімії Кірк завжди був людиною, надто вразливою до місії, обов’язку, сильних жінок і чужих криз. Але цей фінал не стирає осаду. «Елаан Тройська» не перетворюється на красиву любовну історію. Вона лишається історією про бажання, примус, дипломатію і перетворення людини на інструмент миру. І саме це робить її цікавішою за просту космічну мелодраму. (Wikipedia)

У підсумку «Елаан Тройська» — це міцний, яскравий і дуже суперечливий епізод. Він не позбавлений грубих швів, старомодних уявлень про стать і доволі проблемного романтичного коду. Але водночас він один із найживіших у пізньому третьому сезоні: з гарним темпом, сильним центральним конфліктом, хорошою політичною ставкою, пам’ятною антагоністичною героїнею і дуже вдало вбудованою клінгонською загрозою. Це серія, яку легко критикувати — і не менш легко дивитися із задоволенням. А для пізнього TOS це вже майже окремий талант. (Wikipedia)